МАРКИ СКЛА В УКРАЇНІ
В більшості країн існують власні стандарти для виробництва склопакетів та листового скла для виготовлення вікон. Спеціальні види будівельного скла (закалене, броньоване і т.д.) виготовляються відповідно до стандартів фірм, які виробляють ці скла. Наразі при виробництві будівельного скла і виробів зі скла будівельного призначення діють державні стандарти СРСР, міждержавні стандарти СНД, державні стандарти країн та ряд технічних умов, розроблених заводами-виробниками скла. Перед тим, як ми ознайомимося з різними марками скла, варто зазначити, що, незважаючи на єдину класифікацію, введену ще за часів Радянського Союзу, скло різних (українських, російських, білоруських) виробників, навіть з схожою заводською маркуванням, можуть відрізнятися за своїми оптичними і фізичними властивостями. Існує одне загальне правило для виробників марок М1-М6: чим менше цифра в маркуванні скла – тим вища його якість, а значить, в ньому менше дефектів на одиницю поверхні і кращі його оптичні і фізичні властивості. Існує ДСТУ 111-90 (СТ СЕВ 5447-85) на листове скло марок М1,2,3,4,5. Цей стандарт поширюється на листове скло, призначене для віконних і світлопрозорих конструкцій. М1 – використовується для виготовлення високоякісних дзеркал, вікон, вітрових скла легкових автомобілів. М2 – Дзеркала масового використання, безпечні скла, в тому числі і для засобів транспорту, виготовляють з дзеркального скла 2,0 – 6,0 мм. М3 – Комплектуючі для меблів, декоративні дзеркала, безпечні скло та конструкції для транспорту виготовляють з віконного полірованого скла товщиною 2,0 – 6,0 мм. М4 – Високоякісне остеклення світлопрозорих конструкцій, виготовлення виробів для меблів, безпечних скла для транспортних засобів здійснюється, як правило, з віконного полірованого скла 2,0 – 6,0 мм. Різниця між склом марок М3 і М4 дуже умовна, відмінності між ними практично не існує. М5 – Виробництво виробів для меблів, остеклення світлопрозорих конструкцій, безпечних скла для сільськогосподарських машин і тихохідного транспорту виконується з віконного не полірованого скла 2,0 – 6,0 мм. М6 – Остеклення світлопрозорих конструкцій також може бути з віконного не полірованого скла 2,0 – 6,0 мм. Таке скло ще можуть називати “тепличним”, оскільки воно придатне для остеклення будівель з мінімальними вимогами до якості скла і часто використовується для остеклення теплиць через його невелику вартість. М7 – Високоякісне остеклення вітрин і вітражів роблять з полірованого скла товщиною від 6,5 до 12,0 мм. М8 – З вітринного не полірованого скла товщиною 6,5 – 12,0 мм виробляють остеклення вітрин, ліхтарів, вітражів. На даний момент скло цієї марки не виробляється. ТР (Тверді Розміри) – Скло виготовляється згідно з специфікацією замовника. СВР (Свободні Розміри) – При відсутності специфікації замовника можливе виготовлення скла в заводському асортименті розмірів.
ВИДИ СКЛА.
Окрім звичайних прозорих скл, в будівництві використовуються спеціальні скла – скла, забарвлені в масі, і скла зі спеціальним покриттям, які називаються загальним терміном “низькоемісійне скло”. Скло, забарвлене в масі,> виготовляється з сировинних матеріалів, до яких додаються різні речовини для отримання бажаного кольору. Найбільш поширеними є кольори, що знаходяться між бронзовим та коричневим, сірий та зелений. При цьому можна виготовляти скла й інших кольорів. Скла, забарвлені в масі, також відомі як сонцезахисні або абсорбуючі скла, оскільки вони поглинають (абсорбують) самі по собі більше сонячної теплової енергії та світла, ніж звичайні прозорі скла. Застосування низькоемісійного скла в конструкціях віконного та фасадного остеклення дозволяє вирішити широкий спектр архітектурно-будівельних завдань і є одним із найбільш перспективних напрямків у світовій скляній індустрії. Визначальною ідеєю в низькоемісійних технологіях є напилення на поверхню плавленого скла провідного покриття зі забарвлених металів або напівпровідникових оксидів, що містять вільні електрони. Завдяки електропровідності і явищам інтерференції, спричиненим наявністю в покритті вільних електронів, можуть бути отримані скла, призначені для виконання наступних функцій: зменшення втрат тепла приміщенням за рахунок відбивання теплових хвиль у інфрачервоному діапазоні; відбивання сонячної радіації;захист приміщень від електромагнітного випромінювання і радіохвиль; відбивання випромінювання у видимому діапазоні. Напилення може наноситися як на прозорі скла, так і на скла, забарвлені в масі, при цьому можливе отримання таких специфічних конструкцій, як електрообігрівальні скла або “антистатичні” скла (захищені від накопичення статичної електрики). залежності від функціонального призначення проектованого скління, можуть застосовуватися два типи покриття, які суттєво відрізняються за технологією нанесення.1. “Тверде покриття” (“Hard coating” – англ.) на основі оксиду олова SnO2:F, також відоме як “полупровідникове покриття”. Скла з таким покриттям, як правило, позначаються у спеціальній літературі терміном “k-скло”. Наноситься безпосередньо на одному з етапів виробництва флоат-скла (технологія “on-line” – англ., “на лінії”) за допомогою хімічної реакції піролізу (розкладання речовини під дією високих температур). Під час цієї реакції шар оксиду олова осідає на поверхню гарячого скла, стаючи нерозривною його частиною. Таким чином утворюється міцне і міцне металеве покриття, що має хімічну, механічну і термічну стійкість, еквівалентну стеклу без покриття. Тверді покриття стійкі до впливу погодних умов і витримують температурні впливи до 620 °С. “М’яке покриття” (“Soft coating” – англ.) на основі срібла – Ag, позначається в літературних джерелах як “i-скло”. Наноситься на готове флоат-скло (технологія “off-line” – англ., “поза лінією”) і утримується на ньому силами молекулярної взаємодії. Складається з декількох тонких шарів, вибір яких залежить від потрібних характеристик скління: випромінювальної здатності, світлопропускання, а також оптичних властивостей – зменшення небажаного відбивання. У відмінність від “твердих” покриттів, “м’які” обмежено стійкі до погодних і температурних впливів. Однак при установці в склопакет покриттям в бік повітряної камери мають довговічність, порівняну з “твердими” покриттями. Принциповий склад шарів “твердого” і “м’якого” покриттів наведений на Рис.1.
Рис. 1. Склад сучасних низькоемісійних покриттів: а) “м’яке” покриття; б) “тверде” покриття: 1 – флоат-скло; 2 – шар Na+, що блокує дифузію; 3 – шар оксиду олова SnO2: F; 4 – адгезійний шар; 5 – блокуючі (фіксуючі) шари; 6 – шар срібла; 7 – покривний шар. При використанні скла в світлопрозорих конструкціях з підвищеними вимогами до безпеки (скляні дахи, нахилений оскленіні фасади тощо) застосовують закалені або ламіновані скла. Закалкою називають процес термоутворення скла, що базується на специфіці його фізичних властивостей. Як вже зазначалося, на температурній шкалі скло не має певної точки затвердіння, при якій воно переходило б з рідкого стану в твердий. Тому його можна нагрівати до температури трохи вищої за ту, при якій молекули, як у в’язкої рідини, ще можуть здійснювати пластичний зсув без появи внутрішніх напруг. Якщо скло нагріти так, щоб увесь його об’єм мав однакову температуру (трохи вище 570°C), а потім швидко охолодити, то поверхня його затвердіє, тоді як внутрішній шар залишиться ще пластичним. При подальшому поступовому охолодженні затвердіє і внутрішня частина. Однак вона не зможе стиснутися з такою ж силою, як до закалки, оскільки зовнішні, вже затверділі шари скла тепер не зможуть деформуватися без виникнення напруг. Таким чином, в результаті термічної обробки, яка полягає в нагріванні скла до температури закалки і наступному швидкому охолодженні, зовнішні шари його приходять у стан сильного стиснення, а внутрішні – у стан розтягнення. В результаті в склі утворюється система напруг, що забезпечує його високу механічну і термічну міцність порівняно зі звичайним склом, яке може сприймати тільки невеликі розтягуючі зусилля. При руйнуванні закалене скло розпадається на дрібні круглої форми осколки, які не мають гострих ріжучих граней. Загальним терміном ламінування розуміють виготовлення багатошарових конструкцій із скла за допомогою полівінілової плівки або спеціального рідкоформувального матеріалу – смоли, а виготовлені таким чином конструкції називають ламінованими склами. Ламіноване скло може складатися з кількох шарів однакового або різного за товщиною і типом скла, які можуть бути прямими або криволінійними відповідно до заданої форми. Товщина отриманого ламінованого скла залежить від кількості скель і їх товщини, а також від товщини ламінуючих шарів. Найпоширенішим типом ламінованого скла, який застосовують в віконних і фасадних конструкціях різних класів безпеки, є так званий триплекс – конструкція з двох скель і проміжного ламінуючого шару. В окремих випадках можливе наклеювання плівки на скло з одного боку – так званий односторонній ламінат. Оскільки при руйнуванні осколки скла залишаються “висіти” на еластичній плівці, не виникає небезпеки утворення гострих осколків, які можуть спричинити травми. Завдяки ламінуванню можна створювати конструкції, які забезпечують захист від зламу та хвильових навантажень, а також збройовані, ударостійкі та вогнезахисні скла. Ламіновані скла також ефективно захищають від УФ-випромінювання. Варто відмітити, що ламінування (на відміну від закалювання) не збільшує механічну міцність. Многошарові скла, отримані за допомогою традиційного ламінування рідиною, мало відрізняються з точки зору пропускання видимого світла від звичайного прозорого скла. За допомогою додавання пігментів до ламінуючої рідини можна виготовляти кольорові рідино-ламіновані скла. “Кольоровий ефект” можна підсилити за допомогою спільного використання фарбованих рідин для ламінування разом із склами із дзеркальною поверхнею.
При необхідності отримання виразних архітектурних рішень скло може бути піддане молюванню – згину. Молювання скла здійснюють в нагрівальних камерах або печах з використанням спеціальних форм для надання потрібної конфігурації. Перед молюванням скло вирізають згідно з заданою формою. Для будівництва, зазвичай, потрібно виробляти згинані скла малими та недовготривалими серіями. Виготовлення молюваних скла є складною операцією і передбачає наявність у виробника особливих знань та навичок. Враховуючи вимоги, що ставляться до промислового виробництва та якості готового продукту, для виробництва згинаних скла для потреб будівельної промисловості використовується так звана техніка формування на оболонках: скло нагрівають і гнуть у спеціальних печах. Скло під час нагрівання згинається на поверхні спеціально виготовленої сталевої форми, набуваючи бажаної форми. При виробництві згинаного скла, його охолоджують таким чином, щоб у готовому виробі було як можна менше напруг. Мінімальний радіус згинання скла визначається згідно з його товщиною (Рис. 2), при цьому розміри скла, зі свого боку, залежать від виробничого обладнання, яке має виробник, та факторів, що залежать від форми конструкції. Слід також відзначити, що згинані скла можна ламінувати.
Рис.2. Залежність мінімального радіуса вигину від товщини скла
ГОЛОВНИЙ ОФІС:
Україна, 08292, м. Буча, вул. Б. Хмельницького 6
НАПИШІТЬ НАМ:
info@sarissa.group
ЗАТЕЛЕФОНУЙТЕ НАМ:
+38 (096) 66-88-177
